В уяві середньостатистичного споживача автомобіль з пластику – це щось передове і суперефективне. Журналісти РБК-Україна Авто розповідають, чому такі машини за 70 років так і не стали поширеними.
Про те, що насправді не так з пластиковими авто, читайте в матеріалі РБК-Україна.
Приблизно дев’яносто-сто років тому світовий автопром остаточно визначився, що автомобіль має бути суцільнометалевим: деревина, фанера та дерматин відправились у відставку. Але минуло ще чверть століття і у 1950-ті з’явився ще один конструкційний матеріал – пластик. Легкий, міцний і нержавіючий, він, здавалося б, мав стати винятковою основою для виробництва головної і найдорожчої частини автомобіля – його кузова. Проте, цього не сталося і досі, хоча вдалі моделі з’являлися періодично у різних країнах.
Що таке пластик для авто
Перш за все, пластик – назва надто узагальнююча. З одного боку, є так званий карбон, тобто армований вуглеволокном композит: легкий, твердий і міцний на злам, але настільки дорогий, що з нього роблять здебільшого космічні кораблі і гоночні боліди Formula 1. А з іншого боку є поліетилен низького тиску, з якого роблять, наприклад, тазики і бампери бюджетних малолітражок. І є кілька більш-менш доступних проміжних варіантів (типу ABS-пластику), які використовуються у масовому автовиробництві для окремих деталей.
У чому плюси пластику як матеріалу для виробництва авто
Коли говорять про переваги пластика, завжди мають на увазі певний стандартний перелік його переваг. Згадаємо їх, але зазначимо, що ці плюси стосуються далеко не всіх конкретних матеріалів цієї групи.
Дешевий;
Легкий;
Не ржавіє;
Дозволяє обходитись без лако-фарбового покриття за рахунок фарбування «в масі».
Чому пластик не ідеальний для авто
Попри те, що переваги пластиків з точки зору автопрому дуже вагомі, недоліки вони мають не менш значущі:
Більшість доступних пластиків недостатньо міцні;
Виробництво пластикових деталей потребує більше часу і часто – фінансових витрат, ніж сталевих;
Якісне фарбування пластикових деталей потребує особливих технологій.
Всі ці мінуси не означають, що машини з пластиковим кузовом (точніше, частково пластиковим) неможливі, і нижче ми приведемо декілька яскравих прикладів. Але якщо говорити про масово доступні авто, то базуючись на пластиковому кузові, вони виходять більш важкими, здебільшого більш дорогими і часто – не бездоганними з точки зору якості фарбування.
Які авто зроблені з пластика
Говорячи про машини, які зроблені з пластику, слід обумовити, що мало які з них не мають сталевих деталей в основі кузова. Ті лічені одиниці абсолютно пластикових машин виходили доволі важкими, адже для забезпечення достатньої міцності їхні кузови доводилося робити, грубо кажучи, з товстими стінками
«Старт». Мікроавтобус із склопластиковим кузовом був в окремих місцях підсилений … дерев’яним брусом. Спроектована працівниками авторемонтної бази у місті Сєвєродонецьку, модель малими серіями (сумарно 250 екземплярів) випускалася послідовно на чотирьох українських підприємствах. Склопластиковий кузов був дуже непростим у виробництві, використовувалася одна-єдина матриця, яка була зайнята черговим кузовом протягом … кількох суток. Всередині стильного кузова ховалися агрегати від «Волги», що додавало машині комфорту. Машина залишила яскравий слід в історії вітчизняного автовиробництва, кілька мікроавтобусів відновлені реставраторами.
«Панголіна» Типове саморобне авто середини 1980-х базувалося на вазівських агрегатах, але мало повністю склопластикову основу. Кузов типу монокок виклеєний з використанням скловолокна та епоксидної смоли. До речі, єдиний екземпляр цього авто дожив до наших днів.
«Спорт-900 КД». Винятки теж бувають – наприклад, така собі версія «Запорожця» з кузовом купе, автомобіль «Спорт-900 КД» вийшов на 160 кг легше за базовий ЗАЗ-965 – всього 500 кг спорядженої маси! Цю машину штучної роботи випустили серією в шість екземплярів, але її проектували професійні інженери і дизайнери, тому навіть у суто пластиковому кузові вона виявилася такою легкою.
Trabant. Видатна віха для світового автовиробництва – східнонімецький малюк Trabant, який тиражувався протягом 34 років. Всі зовнішні панелі його кузова були з пластику, але монтувалися вони на сталевому каркасі. Через це маленька машинка, до речі, вийшла важче більшості цілком сталевих однокласників, в межах 620–650 кг. Але заслуга східних німців (про всяк випадок нагадаємо, що тоді Німеччин було дві) в іншому. Їм вдалося створити особливий вид пластику – дуропласт, який був одночасно і дешевим, і технологічним, тобто дозволяв швидке виготовлення деталей.
За подібною каркасною схемою в різні роки будувалися і більш поважні машини, наприклад, спорткупе Pontiac Fiero, один з перших у світі мінівенів Renault Espace, стильний американець Pontiac Trans Sport (він же Chevrolet Lumina APV та Oldsmobile Silhouette). Не забудемо крихітку Smart, трохи більшу електричку BMW i3 і … пробачте, якщо ми не згадали ще когось.
Коротко
Між тим, експерименти світового автопрому з пошуком нових матеріалів тривають. Поки з пластиків ллють, видувають, виклеюють і пресують окремі деталі інтер’єру та екстер’єру, несучі фрагменти кузова навчилися робити з алюмінію та особливих сталей із змінною міцністю. Такий набір матеріалів на одному авто змусив конструкторів використовувати замість традиційного зварювання клей, зварювання тертям та … здавалося б, давно забуті заклепки. Хоча це вже тема для іншої розмови.
При підготовці статті були використані матеріали Autocentre та Motor.
Нещодавно РБК-Україна розповідало, як неправильний бензин впливає на автомобіль та як виправити ситуацію.