Головна » Аналітика » Інтерв’ю Затримки з тривогою, дефіцит Patriot і реактивні «шахеди» до Львова: інтерв’ю з Ігнатом 07:00 26.10.2026 Пн 28 хв
Реактивні «шахеди», які раніше здебільшого атакували Київ і центральну Україну, тепер долітають до Львівщини та Волині. Росія випробовує їхню дальність, нарощує застосування ракет-дронів і розвиває мережеве керування безпілотниками. Україна тим часом тестує нові засоби перехоплення, а ракети до Patriot доводиться буквально просити в союзників по кілька штук.
Як реактивні «Герані» долітають до західних областей, які засоби найкраще справляються з новими дронами, наскільки ефективні турелі зі штучним інтелектом та як дефіцит протиракет впливає на захист українського неба – в подкасті РБК-Україна «ЦЕ БАЗА» розповів начальник управління комунікацій Командування Повітряних сил Юрій Ігнат.
Головне:
- Дефіцит протиракет: Україні іноді доводиться просити в союзників буквально по кілька ракет. Боєприпасів, витрачених на Близькому Сході, вистачило б на роки роботи Patriot.
- Як реактивні дрони долітають до Львова: росіяни можуть зменшувати бойову частину, щоб збільшити запас пального. Ігнат не виключає, що такі апарати використовують для розвідки та випробування дальності.
- Ефективність ППО: під час окремих атак збивають до 85% реактивних дронів. Найбільший показник збиття реактивних дронів має винищувальна авіація, на низьких висотах підключають ШІ-турелі, а реактивні перехоплювачі ще проходять бойові випробування.
- Нові ракети-дрони РФ: минулого місяця росіяни застосували близько 350 «Бандеролей» та «Дань-Т», друга має поступово замінювати першу.
- Залежність від Starlink та Starshield: супутниковий зв’язок використовують вертолітники, тактична авіація та реактивні дрони-перехоплювачі. Якщо США обмежать швидкість терміналів на високих швидкостях, ефективність ППО впаде.
- Реформа авіації до 2035 року: Україна переходить на структуру авіаційних крил (вже створено 107-ме крило F-16) і готує універсальні авіабази під будь-який тип літаків, включно з Gripen.
Попередження про балістику
– Буквально за декілька годин до нашої з вами зустрічі на Київ летіла балістика. Одна із актуальних тем цих тижнів пов’язана з попередженнями щодо пуску балістичних ракет росіянами. Декілька разів нам не надавали попередження. Поясніть, яка ситуація з цим зараз?
– На жаль, були випадки, коли ми не отримували інформацію від партнерів. Про це говорив і президент України. І що тут приховувати: інколи спочатку стається вибух, а тривога лунає вже після або одночасно з ним.
Але ми в будь-якому разі розраховуємо на інформацію від партнерів. У нас є власні джерела інформації і власна розвідка. Є радіолокаційне поле над Україною – ми бачимо повітряні цілі і на певній відстані за межами України – на кількасот кілометрів.
Водночас інформацію, розвіддані щодо застосування балістики або ракет, які атакують за балістичною траєкторією («Цирконів», ракети до С-400 тощо) ми отримуємо від партнерів. І для нас критично важливо отримувати цю інформацію якомога швидше.
Пам’ятаєте нещодавню атаку на Київ, коли було близько 39 ракет? Під час першої хвилі, близько 22:00 (ввечері 18 жовтня, — ред.), ми, на жаль, не отримали попередження через якісь певні причини. Можливо, це були технічні причини, можливо, ще щось. Зараз партнери разом із нашими фахівцями з’ясовують, що сталося, і роблять усе можливе, щоб надалі таких прогалин не було.
Після десятої години було ще три хвилі атак – аж до сьомої ранку. Це була одна з найбільших атак. Під час наступних хвиль попередження вже надходили: іноді раніше, іноді пізніше. Але навіть ці кілька хвилин завдяки попередженню мають величезне значення. У громадян, особливо мешканців великих міст, Києва, з’являється час бодай кудись сховатися: спуститися з верхніх поверхів, перейти нижче або до найближчого укриття, адже у випадку балістики рахунок іде буквально на секунди.
– А як ця система попередження працює на практиці? Є спалах, який, як кажуть експерти, фіксується з космосу?
– Звісно. Можна мати й агентурні джерела, які повідомлятимуть нам, що десь готується пуск. Але зрозуміло, що космічна розвідка становить для нас дуже серйозний інтерес. Чимало країн у світі мають супутники, які стежать за земною поверхнею, і так можна побачити спалах – це може бути або вихід ракети, і не лише балістика, а й РСЗВ. Такі пуски видно з космосу, якщо дозволяють умови.
Читайте також: Ультиматум без гарантій. Як Трамп викручує руки Зеленському, а Путін готує найважчу зиму
Тому ми розраховуємо максимально швидко отримати цю інформацію і так само швидко передати її через систему оповіщення Повітряних сил. Далі працює відповідний алгоритм. Частина процесів автоматизована й працює дуже швидко. Інформація передається ДСНС, на пост номер один, органам цивільного захисту. Далі вмикаються сирени, гучномовці й повідомлення в застосунку «Повітряна тривога».
– Там тепер видно, які цілі в даний момент перебувають над Україною…
– Так. Це спільний проект Мінцифри, Міністерства оборони, Генерального штабу і Повітряних сил. Інформація про повітряні цілі, яка тепер з’являється в додатку, подається з наших систем – фактично із системи «Віраж-планшет». Але там вона доволі обмежена.
Є окреме роз’яснення, яке можна почитати: чому це не шкодить і чому ворог не отримує через цей додаток потрібної йому інформації. Головна мета оновленого застосунку – максимально ефективно сповіщувати населення. Там відображаються «шахеди», КАБи, крилаті ракети. Балістику, на жаль, додаток не показуватиме…
– Він просто не встигне, наскільки я розумію.
– Так. Можливо, в майбутньому щось придумують. Але ті відомства, які я назвав, зробили застосунок «Повітряна тривога» більш дієвим.
Там уже не просто карта, яка зафарбовується в жовтий або червоний колір залежно від рівня небезпеки. Тепер там з’являються, наприклад, маленькі позначки «шахедів», зокрема реактивних. Можна натиснути, збільшити й побачити, в якому регіоні летить ціль, з якою швидкістю і куди.
Звісно, інформація може бути дещо неточною, щоб це не шкодило обороні. Але рівень поінформованості населення буде достатньо високим, щоби будь-яка людина зі смартфоном могла ухвалити правильне рішення.
– А як він допоможе, якщо інформація там, очевидно, подається із затримкою? Ми ж не хочемо давати росіянам точну картинку. Виходить, що водночас не даємо її й собі.
– Дивіться, є реальний Skymap, є наші системи «Віраж-планшет», Delta. У Збройних силах України працює багато систем. Там є доволі деталізована інформація і про чужі цілі, і про власні, про їхній рух, напрямок і точне місцезнаходження. Звісно, усе це призначене для військового користування.
Щодо цивільного додатка – повірте, було дуже багато дискусій. Фахівці довго сперечалися, як саме подавати інформацію так, щоб не нашкодити. Усі ризики врахували. І водночас зробили так, щоб це було зручно для населення. Люди, наскільки я бачу, сприйняли застосунок нормально. Звісно, критики теж будуть, але подивимося.
Зараз він ще працює фактично в тестовому режимі. На старті були проблеми, тому що мільйони українців одразу зайшли в застосунок, навантаження було дуже великим, трафік величезний, і він падав. Але на сьогодні ці проблеми вже владнали. І це навіть нам, прес-службі, полегшує роботу. Адже ми ведемо офіційний Telegram-канал Повітряних сил.
У мене постійно працюють офіцери, вони змінюють один одного. І комунікаціям важко одночасно займатися і сповіщеннями, і роботою з пресою. Можливо, в майбутньому цей застосунок частково візьме цю роль на себе. І тоді Telegram-канали, які сьогодні фактично пишуть про те ж, уже не матимуть якоїсь унікальності в цьому плані, тому що застосунок і так усе показуватиме.
Але щодо балістики ми все одно будемо повідомляти, бо тут питання безпеки.
– Я чудово розумію, що ви не коментуєте політичні питання, але так чи інакше припинення передачі розвідданих розглядають як можливий тиск Сполучених Штатів на Україну. Експерти кажуть, що ми отримуємо супутникові дані не лише від Штатів, а й від європейських партнерів. І якщо припустити, що США вийшли з цієї системи, чи зможемо ми в майбутньому покладатися на дані інших партнерів? Чи їх завжди буде недостатньо?
– Ми отримуємо інформацію від центрів НАТО. Є партнери – Великобританія, Франція, Німеччина та інші країни. Звісно, що ми розраховуємо на всіх, і на Сполучені Штати в тому числі.
Ми в жодному разі не хотіли би втрачати цю співпрацю, тому що бачимо, скільки американської зброї й американських технологій використовують Збройні сили і, зокрема, Повітряні сили. Навіть європейське озброєння – ті ж літаки Gripen, які ми хочемо отримати – має левову частку деталей і компонентів американської компанії Lockheed Martin.
Розвіддані – це дуже загальне поняття: є інформація про ситуацію на лінії фронту й багато іншого. І ми теж дуже розраховуємо, що наші партнери послідовно надаватимуть нам ці дані, тому що володіти інформацією про те, що відбувається, надзвичайно важливо.
Про ППО та протиракети до Patriot
– Щодо ракет-перехоплювачів – наскільки я розумію, питання не лише в тому, хто нам їх дає чи не дає, а й у тому, скільки їх узагалі виробляють. І виробляють їх набагато менше, ніж Росія, КНДР, Китай виробляють балістичних ракет. Тобто протибалістичних ракет у принципі менше. Так буде завжди?
– Я думаю, ми переходимо в ту стадію, коли маємо бути готові до таких викликів. Візьмімо три останні обстріли: під час одного було близько 39 ракет, потім 16, сьогодні – 23. Якщо додати поодинокі пуски, виходить близько 80 ракет за тиждень. За такого темпу це понад 300 ракет на місяць, які атакують як балістика. Хоча я сумніваюся, що росіяни зможуть постійно його підтримувати: їхні запаси теж не безмежні.
Однак якщо противник буде запускати понад 300 таких ракет на місяць, виникає очевидне питання: скільки потрібно ракет-перехоплювачів до Patriot – PAC-2, PAC-3 – або до інших перспективних комплексів, які нам обіцяють французи та німці. Йдеться про SAMP/T NG та нову модифікацію IRIS-T, яка, як заявляється, зможе працювати проти балістики.
Це доволі складне питання. Ви розумієте, що ракет у нас зараз настільки мало…От під час атаки, коли було 39 ракет, ми перехопили лише п’ять.
Що в такому випадку може допомогти? Превентивна відповідь – тобто симетричні дії. Потрібно бити по їхніх пускових установках, по підприємствах, які виготовляють самі ракети і компоненти до них. А найголовніше – продовжувати працювати разом із нашими партнерами над санкційним тиском.
Закон Ліндсі Грема – один із прикладів того, що американській адміністрації варто було б запустити, щоби примусити Росію до того миру, якого прагне Україна – справедливого миру. Саме потужні санкції проти нафтогазової сфери Росії можуть змусити її припинити це. Ракети й дрони – це дуже дороге «задоволення» – мільярди доларів, які вони на це витрачають. Я вже не говорю про авіацію.
– Об’єктивно українських «санкцій» недостатньо – ми не можемо тотально знищити всі ОТРК і всі заводи. Деякі підприємства, як в Алабузі, вони взагалі ховають під землю.
– Або роблять потрійне кільце ППО. Я буквально нещодавно дивився новини: вони вже будують башти з турелями, ставлять «Панцирі», «ТОРи» й так далі. Фактично створюють неприступну фортецю від українських дронів, як я це розумію. Але фортеці на те й існують, щоб їх руйнувати.
– У Європі ще є ракети-перехоплювачі до Patriot PAC-3, які ми можемо ще просити? Чи їхні можливості вже обмежені й вони самі повинні зберігати певні запаси?
– Звісно. З представниками країн-партнерів постійно зустрічаються і президент, і міністр оборони, і головнокомандувач, і командувач Повітряних сил. Іноді доводиться буквально просити по декілька ракет, тому що ситуація така, що потрібно прикрити той чи інший об’єкт. І я говорю не лише про Patriot, а й про інші комплекси.
Можна подивитися, у яких країн є на озброєнні Patriot – цей перелік відомий: Іспанія, Польща, Румунія, Німеччина, Нідерланди тощо. Це країни, які стабільно нам допомагають, і ми завжди їм за це дякуємо.
– Вони потроху передають і водночас нагадують, що самі теж не можуть залишитися без ракет.
– Звісно, вони не можуть залишитися без захисту. Але знаєте, як сказав один високопоставлений військовий: «якщо ви нам не дасте їх зараз, то потім вони вам уже точно не допоможуть». Це стосувалося ракет С-300, які свого часу нам передавала Словаччина, Болгарія та інші країни. І саме завдяки таким особистим зустрічам вдається домовлятися.
Сьогодні ми маємо на озброєнні один із найновіших комплексів – німецький IRIS-T. Він є у двох модифікаціях – SLM і SLS, із різними характеристиками ракет. А Німеччина вже рухається далі й розробляє новий комплекс із маркуванням X, який, імовірно, зможе працювати проти балістики.
Але для того, щоб усе це зробити і щоб масштабувати виробництво ракет проти такого гіганта, як Росія, потрібен час. І, на жаль, європейські країни – це стосується і Франції та Італії з проектом SAMP/T, і Німеччини з IRIS-T – почали нарощувати виробництво як самих комплексів, так і ракет дуже пізно – вже під час цієї війни.
– А реально нарощують?
– Звісно, нарощують. Іноземні виробники можуть вкладати кошти у технології та виробництво озброєння для українських Збройних сил й, відповідно, заробляти на цьому.
Україна може стати важливою частиною колективної безпеки, де такі компанії, як Lockheed Martin, Rheinmetall чи французькі корпорації, зможуть працювати й отримувати відповідні кошти. Із перших днів війни техніка, яку нам передали ці країни, проходить випробування в бойових умовах. І усі недоліки, які проявляються на полі бою, усі успішні моменти документуються й одразу передаються нашим партнерам.
– А потім стається Близький Схід, де вони збивають цілі дорогущими перехоплювачами…
– Я не про це. Я зараз про український досвід. Український досвід вивчається. Подивіться, наскільки змінилася тактика застосування того ж Patriot. Наприклад, можна використовувати Patriot не як стаціонарний комплекс, як американці тримають його на аеродромах чи базах, а зробити його, умовно кажучи, «блукаючим»: поставити в засідку, збити п’ять бортів і неушкодженим повернутися. Пам’ятаєте ту історію в Брянській області?
Це один із прикладів того, як українці навчилися застосовувати Patriot у реальних бойових умовах, Є й інші – зокрема, витрачати одну ракету на одну ціль, а не по вісім ракет, як це інколи відбувалося на Близькому Сході. Через відсутність такого досвіду вони могли на один Shahed чи одну балістичну ракету випустити одразу весь пакет протиракет із пускової. Адже Patriot може працювати в автоматичному, напівавтоматичному й ручному режимах. І якщо його поставити в автоматичний режим, може вилетіти величезна кількість ракет.
Тому ми й зараз опинилися в тій кризі, в якій є, тому що того, що було витрачено на Близькому Сході, нам вистачило б ще на кілька років бойової роботи системами Patriot.
Авіаційний парк Повітряних сил ЗСУ
– Наскільки реально масштабувати виробництво перехоплювачів до Patriot? Бо американські посадовці обіцяють його наростити.
– Президент і вище військове керівництво – міністр, головнокомандувач, командувач Повітряних сил – зустрічалися з представниками компанії Lockheed Martin. І з цією компанією справді потрібно працювати. У нас є багато озброєння їхнього виробництва. До того ж ті ж Gripen, які ми дуже розраховуємо якомога швидше отримати, можуть певною мірою допомогти поступово вирішувати проблему з КАБами.
Крім того, у нас є винищувачі F-16. Під час спілкування президента з представниками компанії йшлося, що вони можуть зробити ці літаки більш дієвими. Адже ми отримали не найновішу модифікацію F-16 – Block 15, яка вже була в користуванні до нас і їхній ресурс не безкінечний. А ми експлуатуємо їх дуже інтенсивно, особливо протягом останніх трьох місяців, коли доводиться перехоплювати тисячі «шахедів». За минулий місяць, наприклад, було близько 3,5 тисяч реактивних цілей.
Читайте також: Путін значно посилив захист своєї резиденції на Валдаї, — OSINT-аналіз
Відтак Lockheed Martin могла би покращити характеристики тих машин, які ми вже маємо, провести ремонт чи модернізацію.
Мрія наших льотчиків щодо F-16 – отримати їх у найновіших модифікаціях – Block 70/72. Вони б дозволила уже доволі впевнено протистояти російським Су-35.
Багато наших пілотів обговорюють Gripen, тому що це невибагливий і один із найдешевших в експлуатації літаків. Першочергово ми можемо отримати ті машини, які вже були у використанні – у версіях C/D – Charlie, Delta. Але шведська компанія Saab вже працює над новою модифікацією – E – Echo, яка має дуже хороші характеристики.
Ми вже зараз маємо думати про стратегію розвитку Повітряних сил після війни. Вона вже прописана до 2035 року, де йдеться, якою буде модель Повітряних сил, які типи озброєння матимемо, якою буде організаційно-штатна структура. Якщо говорити саме про авіацію, то йдеться про створення авіаційних підрозділів типу «крило». Наприклад, учора ми вже представили на Facebook сторінку 107-мого авіаційного крила F-16, які будуть, можливо, публікувати якісь матеріали про свою роботу.
Там, де по Україні є оперативні аеродроми, які ми постійно використовуємо під час цієї війни, на базі багатьох із них будуть створені авіаційні бази. Ці бази будуть здатні приймати будь-який тип літака. Наприклад, сьогодні є аеродром в Івано-Франківську, де основний тип літака – МіГ-29, там під нього створена вся інфраструктура з обслуговування та забезпечення. Тоді як майбутні авіаційні бази по Україні мають бути здатні приймати будь-які літаки. Це відповідає стандартам НАТО, і ми рухаємося саме в цьому напрямку.
– Станом на сьогодні, якщо говорити про цей рік, Повітряні сили наростили кількість літаків чи ми лише зношуємо наявний парк зараз?
– У нас іде поступове надходження техніки. Минулого року було оголошено, що передали кілька Mirage, F-16, МіГи. Але, на жаль, ми й втрачаємо, зокрема й пілотів. Це дуже болючі моменти. Є й втрати техніки на землі – навіть якщо він не знищений, то потребує відновлення.
– Це результат російських ударів по наших аеродромах?
– Росіяни б’ють дронами фактично цілодобово. Візьміть той же застосунок, про який ми говорили: видно, що «шахеди» летять постійно, а аеродроми є однією з пріоритетних цілей. Гелікоптер ще можна посадити десь на окремому майданчику й умовно сховати. А літаку потрібна злітно-посадкова смуга і відповідне укриття.
І, як нам кажуть іноземці, дивом є вже те, що ми досі можемо утримувати ці літаки, ховати їх і застосовувати – як для ударів по території противника, так і для захисту нашої.
– Виходить, що їх постійно треба піднімати в небо, якщо «шахеди» безперервно летять у напрямку аеродромів?
– Або піднімати в небо, або щось вигадувати, хитрувати. Це мистецтво війни – введення противника в оману, інформаційно-психологічні операції – це теж частина некінетичних дій. Як то кажуть: хочеш жити – вмій викручуватися. Тому сьогодні на місцях приймаються нестандартні рішення нашими зенітниками, радіотехнічними військами, логістами, операторами безпілотних систем.
Як Україна бореться з реактивними дронами
– Що змінилося в ефективності збиття реактивних «шахедів» від серпня, коли Росія почала масово їх застосовувати? Ми бачимо, що відсоток збиття ніби збільшився, але це ж не означає, що Україна остаточно знайшла відповідь на виклик із «Геранями-5»?
– Звісно, усі хочуть бачити більший відсоток збиття – щоби було 100%. Але, на жаль, за такої кількості запущених апаратів це неможливо.
Є цілодобові атаки, обмежений ресурс ракет у нас і ще примхи погоди – густий туман, хмари, опади. А більшість наших засобів сьогодні потребує візуальної прив’язки до цілі. Це або очі оператора, або оптичні камери наведення, лазер. Це стосується і наземних систем, і повітряних платформ.
– Тобто хмарність у цьому випадку грає на руку росіянам?
– З одного боку – так. А з іншого – вона заважає і їм. Якщо дрон управляється через канали зв’язку, через mesh-мережі, російський оператор теж хотів би бачити, що відбувається. Тому йому, напевно, треба опускати дрон нижче у польоті. А коли видимість погана, навіть це не дуже допомагає. Але вони можуть запускати дрони і по координатах, і з безпосереднім управлінням оператором, використовуючи ті чи інші канали зв’язку. Нам, звісно, складніше, тому в таку погоду відсоток збиття знижується. Але загалом він усе-таки зростає.
Під час окремих атак у нас буває до 85 відсотків збиття реактивних дронів. Це дуже високий показник. Але якщо під час нічної атаки було 100 дронів і 85 із них збили – молодці? Звісно, молодці.
– Але 15 влучили.
– Так. І ці 15 можуть влучити в підстанцію 110 кВ, у підстанцію 330 кВ чи в якийсь інший об’єкт, чи в той же «Епіцентр» – і згорає величезне складське приміщення, чи зупиняється рух транспорту на залізниці.
Але при нашому нинішньому рівні забезпечення, зокрема ракетами, відсоток збиття є доволі високим. Ми дуже розраховуємо саме на авіаційну компоненту. Вертольоти дуже добре показали себе проти звичайних «шахедів» із двигунами внутрішнього згоряння. А винищувальна авіація має найбільший показник саме зі збиття реактивних дронів.
– Не дрони-перехоплювачі?
– Реактивні дрони-перехоплювачі поки що перебувають на стадії бойових випробувань. Звісно, там використовують Starlink. І такий зв’язок нам дуже потрібен, передусім через те, що для роботи перехоплювачів нам потрібен інтернет на великій швидкості.
Є перспективні моделі, про які вже говорили президент і міністр оборони. Зараз залишаються певні технічні моменти, які виробники відпрацьовують разом із нашими екіпажами. Наші найкращі екіпажі випробовують ці системи безпосередньо в бойових умовах у присутності представників виробника та технічних фахівців.
Завдяки розвідки ми обираємо місця потенційного прольоту ворожих дронів – потрібно опинитися в потрібний час у потрібному місці, саме коли дрон пролітатиме над районом роботи екіпажу. Бо радіус дії перехоплювачів теж обмежений.
Дрони-перехоплювачі з реактивними двигунами мають летіти швидше, ніж реактивний дрон, що нас атакує. Якщо той летить приблизно 400 кілометрів на годину, перехоплювач має летіти зі швидкістю, умовно, 800 кілометрів або навіть більше.
Україні потрібно максимально пришвидшуватись, щоб знайти рішення, бо наш дрон-перехоплювач значно дешевший, ніж реактивний «шахед».
– А поки що з реактивними дронами здебільшого справляється авіація, і це дорого?
– Ми працюємо всім, чим можемо. Авіація перекриває ті райони, де вона може діяти, а вона не може працювати одночасно з наземним ППО, щоб не було «дружнього вогню».
Ближче до міст або певних об’єктів працюють хлопці з ПЗРК, зенітні ракетні комплекси. У нас є різні системи – проект FrankenSAM, є машини з ракетами Hellfire на лазерному наведенні.
Працюють також засоби РЕБ. Вони теж пригнічують багато засобів противника. Не всі їхні системи однаково добре захищені чи обладнані відповідними 32 елементами на антені.
У нас навіть були випадки, коли дрони збивали з автоматів. Хоча це, звісно, буває рідко.
Тобто кожен засіб використовується там, де він є найбільш ефективний. Робиться прогноз ворожої атаки, є розвідувальні дані: звідки планується атака, які об’єкти ворог хоче уразити, які об’єкти критичної інфраструктури для нього є пріоритетними. І зважаючи на це виставляються рубежі протиповітряної оборони.
Читайте також: Реактивні «шахеди» та удари по енергетиці. Як Росія змінює атаки на Київ
Мобільні вогневі групи, які дехто вже почав списувати з рахунків, теж продовжують працювати й мають свій відсоток ефективності на своєму ешелоні – там, де вони можуть дістати ціль.
Свій результат дають і дрони-перехоплювачі коптерного типу – звичайні, класичні, які ми масштабували і які добре працюють проти звичайних «шахедів».
Є також турелі, про які останнім часом багато говорять.
– Турелі — це автоматична кулеметна система, яка фактично сама працює без людини?
– Так, зі штучним інтелектом. Там є автоматизована система, яка може захопити ціль на великій відстані й вести її. Але сам кулемет має обмежений радіус – умовно, кілометр, можливо, трохи більше. І потрібно, щоб ця турель стояла в потрібний час у потрібному місці, можливо, на певному підвищенні.
У будь-якому випадку така система не є повністю автономною, втручання людини все одно необхідне. Ми ж не можемо поставити заряджений кулемет, який сам собі стоїть і стріляє куди хоче. Плюс, наша ППО забезпечує зонально-об’єктово прикриття, тобто прикриває конкретні зони й об’єкти. Відповідно, ті ж турелі можуть прикривати певний рубіж.
На нашому YouTube-каналі Повітряних сил можна подивитися матеріал про мале ППО. Там уже є приклади збиття з турелей навіть реактивних дронів, здається, навіть «Герань-5». Але тоді склалися всі умови: ціль зайшла в зону ураження, була гарна видимість, турель захопила її, повернулася, зробила кілька черг – і є збиття. Я, чесно кажучи, сам не вірив, що це можливо, поки не пересвідчився сам.
– І ціль при цьому мала бути десь у межах кілометра, не більше?
– Вона йшла низько. Якщо ціль іде низько, цей ешелон перекривають мобільні вогневі групи, турелі та інші засоби. Якщо вона йде вже вище – приблизно 4,5 кілометра і більше – по ньому тоді уже працює авіація та ЗРК.
– А чому реактивні дрони почали долітати до Рівненщини, Волині, Хмельниччини, Львівщини – загалом до західних областей?
– Реактивний БПЛА за своїми тактико-технічними характеристиками вже ближчий до крилатої ракети. Крилаті ракети долітають до Львова.
Питання в тому, які характеристики закладені в конкретний дрон, скільки в нього пального і яка бойова частина. Якщо бойову частину зняти повністю або мінімізувати її, відповідно, можна взяти більше пального й збільшити дальність.
У «шахедів» усе корисне навантаження – це розвідувальна апаратура, засоби протидії РЕБ, бойова частина, оптика. Реактивний двигун теж має вагу, як і пальне. Якщо частину корисного навантаження прибрати, ту ж бойову частину, він може полетіти далі й, наприклад, провести розвідку на території західних областей.
У такий спосіб вони теж тестують і випробовують ці реактивні дрони на дальність. Раніше ж таких випадків не було. Та ж «Герань-5» уже більше схожа на крилату ракету, правда ж? За формою, за крилами. Тому ми й називаємо її «ракета-дрон».
Те ж стосується баражуючих боєприпасів. Наприклад, S-8000 («Бандероль») або «Дань-Т». Це ракета-дрон або баражуючий боєприпас – не так важливо, як його називати. Це небезпечна річ, бо її запускають з повітряної платформи, хоч і вона летить не настільки далеко – приблизно до 600 кілометрів.
Спочатку такі засоби запускали з ударно-розвідувального БПЛА «Оріон», потім із вертольотів. Можливо, зараз вони рухаються до того, щоби запускати їх з літаків.
– «Бандероль» і «Дань-Т» зараз становлять більшу загрозу для нас?
– Їх значно менше. Минулого місяця їх було близько 350. Їх приблизно в десять разів менше, ніж реактивних БПЛА.
– Тобто росіяни не можуть виробляти їх у великій кількості?
– Поки що, схоже, вони не можуть масштабувати виробництво так само сильно. Але ми ж не знаємо всіх їхніх можливостей і спроможностей. «Бандеролі» вони почали застосовувати ще приблизно півтора року тому, це були поодинокі випадки використання над акваторією Чорного моря, у напрямку Херсонщини, Миколаївщини. Пам’ятаєте, були такі повідомлення про баражуючі боєприпаси, які намотували кола?
Зараз вони вже певною мірою наростили випуск цих засобів разом із реактивними БПЛА. Але «Бандероль» уже буде змінюватися на більш нову версію – «Дань-Т». Ми їх так розділяємо.
– А ми якось готуємося до цієї загрози?
– Це така сама повітряна ціль, як реактивний «шахед» та крилата ракета. Вона летить зі швидкістю близько 600 кілометрів на годину, на приблизно тій же висоті, що й крилата ракета, за характеристиками вона вже дуже близька до неї. Фактично ми отримуємо ще одну повітряну ціль, ще один засіб, якому треба протидіяти і РЕБом, і тими засобами ППО, які в нас уже є.
Starlink та Starshield
– Крім ракет і розвідданих, останніми днями багато говорили ще й про Starshield. Було багато конспірології, неясності, перекладання відповідальності у верхівці США. Хотілося б зрозуміти: якщо в теорії ми залишимось без Starshield, чи зможемо ми без нього ефективно працювати в небі?
– Звісно, зможемо, ми й без нього колись працювали. Питання в тому, наскільки впаде ефективність. Наприклад, щодо авіації й тих самих вертольотів, які перехоплюють дрони. Мені теж одного разу пощастило політати з вертолітниками на бойову роботу. Ми збили кілька «шахедів», були дуже сильні емоції. Ми навіть зняли це на відео, хоча поки що не публікуємо.
Погода була складна – хмарність, дощ, навіть блискавки десь були, а вони все одно летіли й робили свою роботу. Один вертоліт, який ішов нижче, збив більше, тому що мав кращі умови: він працював під хмарами. Ми були вище – над хмарами і частково в самих хмарах.
Наші вертолітники використовують у тому числі Starlink, щоб краще виходити на ціль і мати стабільний обмін інформацією з офіцерами бойового управління на землі, які наводять екіпаж вертольота на ціль.
Вертоліт летить зі швидкістю приблизно 300–350 кілометрів на годину. Якщо буде запроваджене обмеження за швидкістю, про яке говорили, це може стати проблемою. Тактична авіація теж може використовувати або вже використовує Starlink – не хочу розкривати всі деталі – для надійного зв’язку, супутникового інтернету тощо.
І ще один перспективний напрямок, де використовується Starlink – реактивні дрони-перехоплювачі. Тому якщо швидкість Starlink буде обмежена, використання його на реактивних дронах-перехоплювачах теж може стати неможливим або значно складнішим.
Тому Starshield і подібні системи нам потрібні передусім для захисту неба від повітряних загроз.
– Наші прикордонники багато говорили про ретранслятори у Білорусі, які росіяни можуть використовувати для дронів. Ми можемо якось прибрати цю загрозу?
– Я не раз бачив, як зараз російські дрони летять фактично вздовж кордону. У тому ж застосунку, про який ми вже говорили, можна наочно побачити, як вони один за одним ідуть вздовж прикордонної смуги.
Чи можуть вони при цьому використовувати ретранслятори? Можуть. Але це ще треба доводити. По лінії нашого МЗС йде певна робота, зокрема й щодо Білорусі. Будь-які контакти й діалог потрібні навіть у такій ситуації. Адже Білорусь заявляла, що не застосовує таких засобів і не дозволяє цього робити. Але це вже більше питання до розвідки.
При цьому навіть якщо дрони просто летять один за одним, вони вже самі можуть бути ретрансляторами один для одного. Вони можуть передавати сигнал від дрона до дрона, створюючи mesh-мережу. Причому не лише лінійно – вони можуть вибудувати цілу сітку. І російський оператор, який сидить, наприклад, у Брянській області чи в Орлі, може через цю мережу керувати тим дроном, який летить попереду, і застосовувати його в тому числі проти повітряних цілей.
У цьому й полягає небезпека mesh-мережі. Плюс, не можна виключати використання для ворожих дронів наземних станцій зв’язку, можливо, навіть з боку агентури всередині України.
– Дронів із безпосереднім управлінням оператором, я так розумію, буде ставати більше, бо так вони можуть ухилятися від наших систем ППО, на відміну від дронів, які просто летять за заданими координатами?
– Насправді це не сильно допоможе їм урешті-решт ухилитись. Противник уже вигадував рішення, коли на звичайний «шахед» ставили камеру заднього виду, датчики, як у автомобілі під час паркування, вони сигналізували, що до дрона щось наближається. І він міг піти вліво чи вправо, через що наш оператор перехоплювача промахувався.
Зараз уже є рішення з машинним зором, штучним інтелектом. Військові технології теж розвиваються надзвичайно швидко. Практично щомісяця з’являється щось нове, і все це постійно прогресує.
– Нас готують до надскладної зими, передусім у контексті енергетики. Що би ви порадили українцям? Можливо, заспокоїте, або, навпаки, скажете, що ситуація дуже важка? Дайте максимально реалістичну картину.
– Знаєте, як би там не було, я залишаюся оптимістом. Ми вже пережили стільки погроз та зим. Українці певною мірою пристосувалися, закупивши генератори, альтернативні джерела енергії тощо. Хтось, можливо, навіть буде переїжджати.
Мені здається, нам загалом потрібно менше гризтися між собою – і в соціальних мережах, і в інформаційному просторі. Гризня, яку сьогодні часто роздувають окремі політикани чи популісти, не призводить до конструктиву. Нації сьогодні потрібна консолідація – така, як була у 2022 році, коли люди йшли добровольцями, коли ми говорили: «будемо навіть банками з огірками збивати». Коли люди робили коктейлі Молотова і казали: «нехай тільки прийдуть».
Потім ми побачили розгромлені російські колони під Києвом. Пам’ятаєте, яке тоді було натхнення? Ми бачили, як падають і горять російські літаки та вертольоти, як брали в полон російських льотчиків. І саме це давало людям дух і силу продовжувати спротив.
Здатися ми не можемо і не маємо права. Якщо ми здаємося – нас зітруть. А потім під загрозою опиниться вся або значна частина Європи.
У нас є потужні союзники. Хотілося б, щоб і Сполучені Штати все ж виконали те, що обіцяли Україні після Будапештського меморандуму і всіх наступних домовленостей. Я завжди говорю іноземним медіа, особливо американським, що Україна з 1991 року послідовно йшла шляхом виконання всіх своїх зобов’язань. Це, по-перше, Будапештський меморандум, по-друге – відмова від ядерної зброї. Ми обрали курс на НАТО. Незалежно від того, який президент приходив, ми загалом рухалися цим курсом, за винятком періоду Януковича.
Ми скоротили запаси ракет середньої дальності типу «Скад» – це балістичні ракети, які ми б могли сьогодні використовувати у великій кількості. Я бачив, як приїжджали іноземні представники, Джон Теффт, і ці ракети показово при них різали на металобрухт під оплески всього світу.
Ми порізали винищувачі Ту-160 і передали Росії в рахунок боргів за газ. Ту-160, Ту-22М3, ракети Х-22 – усе це могло б нам дуже знадобитися в нинішньому протистоянні.
Ми скорочували армію, прагнучи до євроатлантичних альянсів, інституцій і цінностей.
Тому потрібно пам’ятати: Україна завжди простягала руку Заходу. І сьогодні ми потребуємо тієї підтримки, яку нам свого часу обіцяли.
.