Відомий український телевізійний ведучий, продюсер і шоумен Ігор Кондратюк приїхав у Запоріжжя на День міста, щоб запоріжці змогли поспівати «Караоке на майдані». В Запоріжжі «Караоке» знімали декілька разів – і на Каскаді, і на площі Фестивальній. До речі, для програми Запоріжжя стало знаковим містом: саме тут рік тому закінчилась історія виїзних програм «Караоке на майдані» – 15 жовтня 2018 року. Про це і закулісся шоу-бізнесу в ексклюзивному інтерв’ю Ігор Кондратюк розповів «Суботі+».
Ігорь Кондратюк – відомий телевізійний ведучий, продюсер, шоумен. Більшість його проектів стали рейтинговими і протримались багато років в ефірі. Програма «Караоке на майдані» виходила з 1999 року на каналах «Інтер», «1+1», «СТБ», Ігор – її співавтор, продюсер і ведучий. 2006 року він вів програму «Караоке на Арбаті» на ТВ Центр у Москві. Шість років, з 2001 по 2006 роки, він був ведучим і головним редактором телепрограми «Інтелект-шоу LG „Еврика!“» на «Інтері». П’ять років, з 2003 до 2008 року, був продюсером програми «Телевізійний проект „Шанс“», співавтором якої він є.
Проектів Кондратюк створив безліч. 2006 року був продюсером проекту «Зірковий дует» на «Інтері», 2007 — автором і продюсером програми «Американський шанс» на «1+1», зйомки якої відбувалися в Лос-Анджелесі в США.
Часу в Запоріжжі у Ігоря Кондратюка було обмаль – лише сутки. «Ми в вечорі приїдемо у місто. Можемо зустрітися о 19.30, якщо Вам не пізно», – запропонував Ігор Кондратюк і ми, звісно, погодились. Наступного дня після традиційного аншлагу «Караоке на Майдані» біля Райдуги Ігор одразі поїхав з міста.
Який з ваших проектів був найскладнішим?
Проект «Шанс» був дуже складним проектом, справжнім реаліті-шоу. Це був складний, яскравий, класний проект, який був першим українським праймовим талант-шоу. Дуже резонансним, тому що ще в першому сезоні, починаючи з четвертої передачі, у нас частка (доля смотрения) була вже біля 30 – це було круто.
Це був дуже дорогий проект, проте не такий дорогий, як зараз виробляють. Це було складно, бо було двоє ведучих і якщо с Кузьмою не було проблем, то у Наталки Могилевської після того, як вона стала учасницею «Танців з зірками» пропав час. Ми змушені були її міняти, був складний переговорний процес з різними ведучими. Тому що ведучі-зірки – це окрема домовленість з каналами. Для мене, як продюсера, просто були деякі речі не під силу – вони не вписувались в кошторис.
Ми зробили 2 сезони на рік – в кожному по 17 програм. «Шанс» закінчився в 2007 році. Два рази на рік ми знімали грандіозні гала-концерти з запрошенням зірок. На початку виступали круті зірки. Потім ми с каналами вирішили, що воно того не варте, і виступали наші попередні переможці.
Ми протягом дня знімали героїв, були на проекті і з Запоріжжя, наприклад, Галя Ваннікова. Складно було його робити і тому що була безліч локацій. Ми все знімали в реальному часі, тобто в день об’їжджали п’ять точок – перукарня, магазин, кафе. Зараз в Києві ми б не змогли цього зробити. В центрі Києва зараз такі пробки, яких тоді не було. Було менше машин, були інші часи, як не смішно це звучить – 12 років тому ми могли протягом дня проганяти від Інтера, на Лесі Українки, кудись на Хрещатик, до цирку. Ми навіть в Гідропарк їздили протягом дня, на ВДНГ в студію «Комора» їздили записувати. Зараз ми просто не встигли б цього всього зробить за один день. І це б вже не була така крута штука – шоу одного дня.
Ще один складний проект – це «Американський шанс». Якщо «Шанс» приніс мені лаври, славу і можна сказати, заробіток, то на «Американському шансі» я нічого не заробив. Я був в мінусі, але це був нереально крутий проект, абсолютно безпрецедентний на терені всього колишнього Радянського союзу, для України і поготів. Ми провели кастинг дівчат, повезли їх в Лос-Анджелес, зняли будинок на голлівудських пагорбах і там знімали реаліті-шоу. Це було нереально цікаво і дуже складно. Ми з дружиною в ЛА працювали в тому числі водіями, щоб ви розуміли. Коли ми згадуємо це з дружиною, ми не віримо, що ми це зробили і дівчат не розгубили.
Десь місяць тому я розмовляв з «Мамарікою» (Настя Кочетова, екс-«Еріка»). Вона розказала стільки їхнього закулісся, що у мене волосся дибки стає. Виявляється, дівчата хотіли залишитися в Америці тоді будь якими шляхами. Як це все не відбулось? Там було двоє дівчаток до 18 років, то я міг би і сидіти за це.
Через рік після виходу «Американського шансу» на 1+1 мені дзвонив від Олександра Роднянського, який тоді керував каналом «СТС» в Москві, продюсер каналу. Вони хотіли зняти проект схожий за форматом, створити квартет тенорів по типу квартету «Іль Диво». Вони просто не повірили, коли дізнались, що ми зняли цей проект за два тижні і на «освоєння» ми літали з режисером і оператором тільки один раз – за два місяці. Це було безпрецедентно. Але ми цього в принципі не могли продовжити і підтримати. Тому що був у нас від американців такий маячок –давайте зробимо теж саме, але в Майамі.
До речі в Майамі легше це зробити, тому що там дуже багато локацій, де можна було б жити. Але проблема полягає в тому, що той «Американський шанс» закінчився «пшиком». Ми створили дівчачий гурт «Glam» – це була п’ятірка дівчат, які реально фігурують в шоу-бізнесі. Я вклав гроші, але це був «вльот». Це перший і поки що єдиний мій вльот на телебаченні, сподіваюсь, і останній.
Які є задумки для нових проектів?
Задумки є, але правило таке, до речі мене «Американський шанс» навчив, – якщо ти не реалізував проект, чи не поїхав його реалізовувати, ще не зняв «пілот» – про це краще не казати, тому що все це стане черепками. «Американський шанс» ми зняли в листопаді, а анонсував його я у весняному «Шансі». Ми думали, що знімемо його в червні. І ми 4 місяці собі не знаходили місця: дівчатам не відкривали візи, а на «1+1» вже йшли анонси.
Тому навіть якщо у мене є плани, а я вам по секрету скажу, що у мене нема найближчих планів знімати якісь передачі, хоча ідеї є – то казати їх не можна.
У мене в цьому телевізійному сезоні ще є 5 прямих ефірів «Х-фактора», я знову постійно буду суддею, починаючи з тренувального табору. Я зараз, як продюсер, знімаю 8-серійний серіал «Доброволець» для каналу ICTV. Його виробляє моя компанія – продакшн-студія «В.І.К.». Сценарій нам дав ICTV, ми виграли грант Українського культурного фонду і зараз зняли вже більше половини серіалу.
Якщо все буде добре, «Доброволець» вийде в березні на каналі ICTV. Це такий патріотичний бойовик, як ми його називаємо, про добровольця, який пішов в АТО, потім повернувся назад і зустрів на вулицях Києва тих людей, які розстріляли його взвод, стріляючи з того боку. Злободенна тема – люди, які живуть з нами, насправді не дуже люблять нашу Україну.
Якщо ви знаєте, що проект буде не прибутковий, але цікавий, ви будете за нього братись?
«Американський шанс» був таким проектом. Були дві людини, які обіцяли спонсорські гроші по поверненню. Але вони спонсорів не знайшли.
Станом на сьогодні я б не ризикував робити проекти, які не приносять прибутку. В цьому немає ніякого сенсу. Я заробив собі якийсь капітал, виробляючи «Караоке на майдані», «Шанс» і потім загубити його на проекті, який може не піти – це було б нерозумно.
Ми влітку зняли один невеличкий недорогий «пілот» – ігровий формат, пов’язаний з караоке-співом, для каналу «М1», який має назву «Шоу «Busgoon», але каналу не сподобалось. Ми не прогоріли, тому що невеличкі гроші вклали.
Правило таке – якщо канал тобі не замовляє програму, подивившись «пілот», то знімати далі не треба. Все дуже жорстко. У нас, до речі, жорсткий бізнес, конкурентне телебачення. Чому «Караоке» йшло 20 років? Це влаштовувало канал – ми виробляли продукт, який був конкуренто здатний. Не тому, що по блату, чи через свата-брата… Передачі, які не є на каналі рейтингостворювальними, не тримаються. Телебачення взагалі неприбуткове для інвесторів, власників – Ахметов, Коломойський, Пінчук, Порошенко і всі власники насправді в мінусі. Український рекламний ринок не приносить їм надприбутків, ця наявність каналів дозволяє їхнім власникам робити президентів, мати свої медійні важелі управління країною.
Ви знімали «Караоке на майдані» в багатьох містах, які з них найбільше запам’ятались чи здивували?
Ми знімали «Караоке» як передачу в майже у 90 населених пунктах України. Я насправді є рекордсменом України, але цей рекорд мені не зареєстрували, тому що сказали, що «Ревізор» продовжує виходити і вони «переб’ють» нас.
Здивував у Львові дуже організований народ. Я не знаю – чи то в них таке виховання, чи то бояться. Ми раніше просто малювали крейдою на асфальті коло, навколо якого стояли люди. Так от наш оператор постійно дивувався: «Я не розумію що відбувається – багато людей і ніхто не заступає за намальоване коло».
Ми були скрізь і мені всюди подобалось. З обласних центрів ми не знімали телепрограму тільки в Сумах і Хмельницькому (хоча без зйомки я там бував неодноразово!). В Запоріжжі ми знімали декілька разів – на Каскаді, на центральній площі біля «Інтуриста».
До речі, останнє виїзне «Караоке на майдані» ми зняли у Запоріжжі 15 жовтня минулого року. Тут ми закінчили історію виїзних телепрограм «Караоке на майдані».
Ви – гарний вірний чоловік. Який секрет сімейного щастя?
Я люблю дружину, вона любить мене. По-перше, так склалося, по-друге, у мене не такий склад характеру, щоб куролесити на стороні, а потім повертатись додому. Це для мене не притаманно за моїм вихованням. По-третє, а воно мені треба? У мене роботи за край. Я зараз роблю нову для мене справу – знімаю серіал. З ранку до вечора болить про це голова, бо у мене, як продюсера, катастрофічно не вистачає коштів.
Я спокійна людина. Я все роблю для своєї сім’ї, з 40 років, так точно. Сім’я про це знає. Зараз, маючи трьох дітей, я отримую більше задоволення від їх досягнень, ніж від своїх. Всі знають, що ми з дружиною любимо одне одного, і любимо наших дітей і все для них робимо. Іноді і зайвого. У них по суті немає життєвих проблем. Це мабуть не дуже добре с точки зору «закалки». Ми не тримаємо їх в строгості. Я хочу, щоб вони мали гарну освіту.
Ми з дружиною готові викладати за це будь-які гроші. Питання полягає в тому, що цим скористався тільки середній син. Старший не захотів вчитися в Німеччині, хоча він закінчив в Києві україномовну школу з поглибленим вивчення німецької мови. Середній мій син три роки провчився в Варшаві, хоча ми йому казали: «Їдь, куди хочеш – хоч в Стенфорд, хоч кудись ти хочеш. Ми зможемо це оплатити». Вони знають, що я хотів би, що б у них була максимально гарна освіта. Друге – вони знають, що я хотів би, щоб вони багато працювали. Не можу сказати, що у мене діти трудоголіки, вони ще не такі дорослі, але, старші двоє вже працюють.
Формула Кондратюка
За кілька днів до нашої зустрічі, коли країну сколихнуло підписання «формули Штайнмайера», Ігор Кондратюк на своїй сторінці в соцмережі розмістив пост «формула Кондратюка», яку лайкнули 4,5 тис., поділились 1,7 тис. і прокоментували майже 400.
Igor Kondratiuk
8 октября в 21:27 ·
Формула Кондратюка щодо урегулювання конфлікту на Донбасі.
1. Україна повертає контроль над своїми східними кордонами (мирно, за допомогою ОБСЄ, миротворців ООН та усіх інших типу важливих організацій). Тому ЄДИНИЙ пункт, заради якого дипломати/керівники з різних країн збираються в мінському, нормандському, женевському або будь-якому іншому форматах – змусити РФ закрити свій кордон з Україною. Всі інші питання на таких перемовинах не обговорюються в силу непотрібності.
2. Після отримання Україною повного контролю над східним кордоном бойовики незаконних збройних формувань так званих «лнр» та «днр» добровільно здають зброю.
3. Ті, кого українським військовим судом буде визначено військовими злочинцями – сидітимуть встановлені судами строки.
4. Мешканцям так званого ОРДЛО протягом місяця з моменту повного відновлення влади Києва потрібно визначитись – чи хочуть вони жити в державі Україна.
5. Хто не хоче – протягом 3 місяців покидають Україну в будь-якому напрямку. Україна їм за це виплачує «виїздні». З умовою – не повертатись в Україну протягом 50 років після виїзду.
6. Ті, хто залишаться, на 10 років втрачають своє виборче право. В Донецькій та Луганській областях обиратися на виборні посади та служити в поліції протягом 10 років матимуть право лише ті, хто з початку літа 2014-го мешкали на підконтрольній Києву території.
7. Особи, які були причетними до організації так званих «референдумів» про так звані «лнр» та «днр», і залишаються жити в Україні, втрачають українське виборче право назавжди.
8. Під час виконання пунктів 1-7 Росія мовчить, ніби в рот води набрала!
9. Після виконання пунктів 1-7, за такою ж формулою проводиться звільнення Криму від рашистів.
10. Гарантом виконання формули Кондратюка щодо урегулювання конфлікту на Донбасі виступають усі ядерні країни, окрім РФ
P.S. Формула працює в умовах типу “ідеального газу”: всі країни дотримуються міжнародного права і встановлених кордонів між країнами.
P.P.S. Всі інші формули щодо даного питання – від прохіндеїв від політики або неуків – з’являються від того, що цивілізовані країни поки що не в змозі виконати п1. через те, що Росія – міжнародний гопник з ядерною зброєю, якого всі бояться!
Ця формула була у мене в голові давно, коли тільки почали мусолити Штайнмайера. Для мене це формула того, що Донбас повертається і залишається українським і, я б сказав, проукраїнським. Це не про мову, якою вони будуть розмовляти. Я українець, але я не розумію, коли люди кажуть «Путін, прийди, поможи».
«Трамп, поможи». Маячня. Це твоя країна. Якщо вона тобі не подобається – виїжджай куди хочеш, всі країни приймають. Навіщо чужі правила заводити сюди? Це просто маячня. Я написав це коли дізнався, що Штайнмайер був одним з тих, хто регулював примирення в Абхазії. І що з того вийшло? Грузія втратила Абхазію, там зараз розруха і середина 20-століття, російська військова база. Ось до чого приводить праця Штайнмайера. Це політик, якому Україна «по барабану». То нехай займається своєю Німеччиною!
Я розумію, що це продажність європейської політики. Але все одно у них є певні правила, які вони не можуть порушити. Санкції вони не можуть просто зняти. Одна справа – купувати російський газ, інша – зняти санкції за очевидне порушення міжнародного права. Треба ставити питання, треба не здаватися і буди послідовними.
Зараз багато хто хоче стати зіркою…
Це не тільки зараз. Завжди люди хотіли стати відомими, в основному це стосується людей творчих професій – письменники, співаки, танцюристи. Зараз телебачення вже не є засобом стати знаменитим. Головним носієм контенту став мобільний інтернет – смартфони, планшети і т.д.
Раніше майже не можна біло стати відомим швидко. А зараз є люди, які стають відомі своїм негативом, вони зробили щось погане, утнули якусь дурницю. Як правило, раніше люди хотіли отримати славу за свою роботу, щось непересічне. А зараз кожний, записавши свій трек, може стати «звездой ютюба».
Що Вам приносить найбільше задоволення?
Найбільше задоволення кожному телевізійнику приносить те, що його дивляться – це однозначно та безповоротно. У мене не дуже складні інтелектуальні програми, але у них прекрасна терапевтична дія – вони заряджають оптимізмом. Мене так точно, коли бачу талановитих людей у великій кількості. Життя суворіше, і не все залежить від талановитих, багато чого залежить від розумних, а ще більше залежить від «безбашенних». Але найбільшу насолоду кожен телевізійник отримує тоді, коли на вулиці підходять глядачі, і кажуть: «Дякуємо за те, що ви робите для нас».
Високого, в усіх сенсах, гостя зустрічала Наталя КОВАЛЕВСЬКА