ЯКІ ЛІДЕРИ ГІДНІ ДОВІРИ
Місцеві партіі показують свої результати не словами, а справами
Таку думку висловила кандидатка політичних наук Лілія Жужа.
Соціологи відзначають цікавий факт: якщо дивитися на рейтинги парламентських партій, які заміряють перед місцевими виборами в різних регіонах, то вони, в середньому, нижче, ніж рейтинги тих самих партій в цілому по країні. Цей парадокс пояснюється просто: коли соціологи проводять дослідження на тему місцевих виборів, вони включають в анкети опитувань регіональні політичні сили, які і відбирають солідну частку рейтингу у парламентських партій.
Тенденція абсолютно зрозуміла. З одного боку, всеукраїнські парламентські партії катастрофічно втратили довіру за минулий після парламентських виборів рік. Особливо це, звичайно, стосується партії влади. Їхні гасла, їхня програма, з якою вони рік тому гучно перемогли на виборах до Верховної Ради, дуже сильно відрізняється від практичних результатів їхньої діяльності.
Вони говорили, що однодумці президента і мають чітку програму швидкого виведення країни з кризи. Що їхній прихід до влади стане кінцем епохи бідності і корупції. Що, отримавши повноваження, вони змінять саму систему влади, зроблять її народною.
На жаль, «монобільшість однодумців» розпалася на окремі групки, і створюється враження, що ці групи відстоюють інтереси різних олігархів. Замість обіцяного економічного зростання маємо рекордний спад, але в деклараціях про власність чиновників і депутатів «життя налагоджується». Найрезонансніші закони, прийняті Радою – про продаж землі та гральний бізнесу. Зовсім не те, на що сподівалися виборці.
Навіть скасування депутатської недоторканності не привело до того, щоб хоч один депутат або високопосадовець був покараний. А корупційні скандали вже з новими депутатами і чиновниками множаться так само швидко, як і «заминаються», «заметені під килим», і забуваються. За фактом, депутати і чиновники все ще «рівніші» перед законом, ніж прості люди.
Але і інші партії, що пройшли до Верховної Ради, нічим не виправдали довіру своїх виборців. Жодна з них не запропонувала конкретний план виходу з кризи для країни, навколо якого могли б об’єднатися різні політичні сили і прості люди. Замість цього ми знову спостерігаємо в українському парламенті політичні склоки і чвари.
На щастя, обман довіри виборця дорого обходиться українським політикам. У цьому не так давно переконався Петро Порошенко і його БПП «Солідарність», вже майже забуті «Народний фронт» Яценюка і «Самопоміч» Садового. Всі ці партії або зовсім зійшли з політичної арени, або залишилися «маргіналами».
Та ж доля, схоже, чекає і нинішні парламентські партії. І якщо на загальноукраїнському рівні у них поки зберігаються такі-сякі рейтинги за рахунок того, що поки не зарекомендували себе нові політичні сили всеукраїнського масштабу, то на місцевих виборах українцям є на кого звернути увагу.
Як правило, це регіональні партії, які не лізуть у велику політику, не пов’язані з олігархами, зате складаються з людей, які дійсно знайомі виборцям не за словами, а за справами. У справах, результати яких можна побачити, відчути, «помацати». Вони не стрясають повітря порожніми гаслами і політичними заявами, але показують результати своєї роботи і цілком конкретні плани щодо поліпшення життя мешканців міст і сіл. І щоб запитати за виконання цих планів, не доведеться споряджати експедицію до Києва, пікетувати Кабінет міністрів і Верховну Раду. Тому що особи, які приймають рішення в цих партіях, живуть поруч із нами, ходять по тих самих вулицях, їхні діти вчаться у тих самих школах і лікуються у тих самих лікарнях. Їм є що втрачати, і є заради чого, заради кого будувати і ремонтувати дороги, парки, лікарні і дитсадки.
У той час, як київські політики довели економіку і соціальну сферу в Україні, що називається, «до ручки», ті позитивні зміни, які, незважаючи ні на що, вдається впроваджувати на місцях: освітлені вулиці, нові дороги, сучасний громадський транспорт, відремонтовані і модернізовані медустанови, упорядковані парки – такі зміни дають надію. Що попри «київську» політику і «київських» політиків, ми зможемо жити гідно.